Хто розірве порочне коло закарпатських прокуратури та суду

грошіПролити  світло  на темряву…

Вдатися до таких радикальних мір як написання статті  у столичні  інформаційні ресурси  про містечкові  і, здавалось би, не такі  масштабні події, змусило порочне коло  нашої правоохоронної системи прокуратури і суду.

Раніше “Трибуна”  писала про ці події в статті “Продажні судді та прокурори відбирають майно закарпатського покійника”.

Нашумівши трохи ця справа благополучно спочила в шухлядах, отримавши офіційний  вияв,  як  зараз прийнято, у формальних відписках.  І надалі вершителі правосуддя  та  прокурори  можуть робити свої справи в темряві, в кулуарах, де  «рука руку миє», де кругова порука, де ,одним словом, беззаконня.

Можливо,вийшовши  в інформаційному просторі за межі області, вдасться «пролити світло на темряву».

Йдеться  про Закарпаття, яке славиться  гарною природою,туристичними принадами,  «стріляниною в Мукачеві», яка збудоражила всю країну, та міцними, дуже міцними, родинними  зв»язками. Як в Сицілії-сім»єю. Де з покоління в покоління-прокурори, з покоління в покоління –судді або навпаки-судді-прокурори,прокурори-судді,яка різниця?! Суть залишається сталою.  Одні одним є корисними і криють спину в потрібних справах. Як було і в цій…

У 2008 році  захворів на лейкемію  пересічний громадянин (такий як ми з вами) 38-річного віку  Вашкеба  Михайло Миколайович, який щось за своє недовге  життя заробив і щось  захотів залишити після себе, усвідомивши, що лейкемія важко сумісна з життям. Житель села Батьово Берегівського району Закарпатської області.

Тому, 08 серпня 2008 року   набув у власність  від свого  друга Степанова Михайла Юрійовича Приватне підприємство «СВЯС» в м.Берегово Закарпатської області. (Підприємство займалося деревообробкою, (виготовляло дерев»яні будинки), володіло  3-ма  виробничими  будівлями, земельною ділянкою,авто мийкою, сауною).

Зразу ж написав заповіт. Директором підприємства залишив  Степанова Михайла  Юрійовича.

 

10 квітня 2009 року після невдалої операції з  пересадки спинного мозку помер.

Залишив неповнолітнього сина та дружину.

Однак, вже 15 червня 2009 року,  після  вкрай короткого судового розгляду –шість днів з моменту поступлення позовної заяви до суду,  заступник голови Берегівського районного суду  Ільтьо Іван Іванович все майно підприємства  за судовим рішенням передав матері Степанова Михайла Юрійовича –Степановій Ангеліні Олександрівні.

Сам Степанов  М.Ю. вступив у рішучу  боротьбу за добрий шматок, який йому   сам ліз в руки. Вашкеба помер, а що проти нього можуть жінка,неповнолітня дитина та батьки –пенсіонери?

І не  тільки  проти нього.  На початку справи він заручився серйозною  підтримкою:

сам заступник голови суду безвідмовно за шість днів вирішив справу (до речі, сам родом з Мукачево, якщо комусь щось про це говорить);  в Берегівському РВ УМВС України –  кум –Бедринець Іван Іванович-очільник одного з  відділів. А зі сторони прокуратури «залізно»  забезпечував  тили  прокурор, в поколінні –син прокурора, Зарева Іван Іванович.

Означене пророчило чистий успіх  справі.

Коли спадкоємці почали робити спроби оформити спадщину, коли в апеляційному суді  справа потрапила до людей з совістю, і останні скасували   ухвалу Ільтя Івана Івановича, Степанов  Михайло  Юрійович оспорив через суд правочин, за яким в свій час передав  у власність Вашкебі Михайлу підприємство.

Через існування цієї судової справи нотаріус відмовив у оформленні свідоцтв на прийняття спадщини.

Врешті решт у 2010 році через занадто надумані  підстави  Степанов М.Ю. все таки справу програв.

В грудні 2010 року  спадкоємці оформили спадщину  і зробили спробу через суд повернути майно підприємству та через Берегівський РВ УМВС України в Закарпатській області порушити кримінальну справу проти Степанова  М.Ю., який не передав підприємству печатку, документи  бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

І тут сталість і  міцність, і саме головне –корисність  зв»язків в суді, прокуратурі  стала запорукою успіху Степанова М.Ю. у його справі. В Берегівському РВ УМВС  відмовили в порушенні кримінальної справи за фактом привласнення печатки і документів підприємства, а прокуратура, природньо, цю постанову  не скасувала.  Зв»язки-це велике діло.

Здавалося б, що тут такого, подумаєш, печатка і документи. Якби  основна судова справа  не базувалася виключно на доказуванні бухгалтерськими документами, яких в підприємства  не було.  І ніхто не збирався їх в Степанова шукати, вилучати і т.д.

Справу за  цим фактом  порушили в 2015 році, коли підприємство  через відсутність доказів –документів бухгалтерського обліку,  остаточно програло одну з ключових справ проти Степанова М.Ю.

Хіба не корисна річ зв»язки?!

Спробуйте тепер заперечити очевидне.

Саме цікаве, що в рамках боротьби з корупцією  ніхто не поніс жодної відповідальності.

Суддя Ільтьо Іван Іванович,помилка чи умисні дії якого стали доленосними для спадкоємців (останні на даний час фактично  втратили  спадщину), «вийшов сухим із води».

Хоча розгляд ним справи викликає безліч питань Як- то: в який спосіб  учасники судового процесу  були повідомлені про час і місце судового засідання, якщо  тільки для поштового обігу повісток  судом надається до тижня часу; чому суддя не виконав елементарні  вимоги процесуального законодавста про всебічний , повний  і т.д. розгляд справи, і не залучив до участі в справі спадкоємців; чому затверджуючи мирову угоду не звернув увагу на родинний зв»язок між Степановим і Степановою  та не з»ясував,чи не порушує ця мирова угода права спадкоємців, якщо такою є пряма вимога закону, і суддя не міг про неї не знати,отже пішов на пряме умисне  порушення закону?

Можливо в безкарності винне  м.Мукачево, з якого походить  суддя? Чи ті ж таки зв»язки?

Жоден з працівників Берегівського РВ УМВС України, яке чотири роки не порушувало справу  щодо привласнення печатки і документів бухгалтерського обліку, до цього часу не поніс відповідальності. Чому?

Цікавим епізодом у цій справі було те, що після значної кількості скарг  прокуратура області та прокурор Зарева  І.І. були вимушені визнати, що в діях Степанова і Степанової є ознаки шахрайства. Надали таку відповідь  підприємству. Однак кримінальну справу за даним фактом  не порушив ні прокурор ні слідчий органу внутрішніх справ.

Натомість,  через тиждень  після такої  відповіді,      прокурор Зарева І.І.  взяв до свого  розгляду, хоча це питання не підслідне  прокуратурі, заяву Степанова М.Ю., який  повідомив, що покійний Вашкеба підробив рішення Степанова про передачу прав власника і засновника  підприємства.  Така підозра у Степанова виникла  у кінці 2011 року ( з 2008 року він цього не усвідомлював). Так-от, прокурор Берегівської міжрайонної прокуратури  Зарева  І.І. визначив це питання як особливо важливе, бо ж заяву подав сам Степанов  М.Ю., не перевіряючи нічого, не беручи до уваги, що ці питання були предметом судового розгляду,і Степанову було відмовлено в задоволенні позову,  порушив кримінальну справу за фактом підробки покійним Вашкебою рішення Степанова про передачу йому прав власника  і засновника підприємства. Після цього для проведення розслідування передав справу до Берегівського  РВ  УМВС України, якою зайнялися невідкладно. Майор Сакалош В.В.  здійснив виїмку документів у державного реєстратора, в т.ч  рішення за підписом Степанова.  Якби не звернення спадкоємців до Служби безпеки України про ознаки тотальної корупції в прокуратурі та Берегівському РВ УМВС   в цьому питанні, то  у дуже швидкому часі таке рішення дійсно б виявилося підробленим, і Степанов повернув би підприємство  собі. Проте,  Служби  безпеки злякалися. Справу «поховали».

Постає питання, чому неодноразові звернення спадкоємців ніхто не розглядав, а заяву Степанова поза підслідністю взяв до себе сам прокурор району? На диво швидко спрацював і орган внутрішніх справ. Чотири роки проти Степанова ніхто не порушує ніяких справ, не розслідує, а за його заявою-зразу. Чому?

На сьогоднішній день, однією із спадкоємців-матір»ю покійного, починаючи з першої половини цього року  відносно Степанових  подано  заяви про злочини до Берегівського РВ УМВС України, які   в порушення ст.214 КПК України не внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не розпочато  розслідування.  При цьому заявниці не надіслано відповідні  повідомлення. Такі дії службових осіб  РВ УМВС  містять ознаки злочину, передбаченого ст.365 Кримінального кодексу України-перевищення службовою особою владних повноважень.

Цікаво те, що  після подання згаданих заяв про злочини  до Берегівського РВ УМВС  прибув  Зарева І.І., який  на даний час є прокурором м.Ужгорода. Після його приїзду зрушити питання  з мертвої точки неможливо.

Отакий всесильний  прокурор.

Маючи таким чином прикриту  спину в частині криміналу, Степанов  міг зосередитися на цивільних справах. І там в плані зв»язків працював не покладаючи рук.

Остаточна справа завершилася тим, що на користь підприємства витребували майно від добросовісного набувача, якому мати Степанова  зразу ж, ще в липні 2009 року, продала все майно підприємства, а на користь  Степанової Ангеліни Степанівни з підприємства стягнуто близько 400 тис.  грн.  в рахунок погашення позики, яку ніби-то Степанова А.О. 26 березня 2009 року  без відома і рішення власника, який на той час був ще живим, передала підприємству.  Через відсутність бухгалтерських документів, яку санкціонувала прокуратура і міліція, спадкоємці не змогли цього спростувати в суді. До стягнутої суми включено інфляційні,3% річних,штрафні санкції,пеню за період з 26 травня 2009 року (час повернення позики за договором) по 2012 рік (час винесення рішення по суті в суді першої інстанції).

Особливим і визначальним у  вирішенні цієї справи є те, що  Степанова А.О. з  червня 2009 року в рахунок погашення позики отримала все майно підприємства. З липня 2009 року  по сьогоднішній день  користується коштами, отриманими від продажу майна. При цьому на її користь стягнуто близько 150 тис.грн.  штрафних санкцій за користування підприємством коштами Степанової А.О.  у період з 26 травня 2009 року  по 2012 рік. Тобто Степанова з 2009 року сама користується коштами підприємства,  а з підприємства ще стягнуто на її користь кошти.

Більше того, верхом «правосуддя» у цій справі  стало те, що за заявою Степанової А.О. після згаданого рішення було стягнуто інфляційних,пені,3% річних, штрафних санкцій ще близько 800 000 грн. за період з 2012 року по 30 вересня 2015 року.  І так може бути до нескінченності: майно знаходиться у добросовісного набувача, гроші  від його продажу у Степанової, а  з підприємства стягують кошти за розкішене життя Степанової А.О.  Невже правосуддя може бути настільки сліпим?

Останню справу розглянув суддя Берегівського районного суду Фейір О.О. ,який і стягнув з підприємства близько 800 000 грн.  маючи беззаперечні докази в справі, що з  червня 2009 року Степанова  А.О. не несе ніяких  збитків у зв»язку з позикою.  В основу цього рішення покладено рішення апеляційного суду Закарпатської області, яким стягнуто на користь Степанової А.О. близько 400 тис. грн.

Означене рішення апеляційного суду всупереч вимогам ст.129 Конституції України,яка гарантує право на апеляційний та касаційний розгляд,  не було допущено до касаційного розгляду суддею Вищого спеціалізованого суду України Попович  О.В. Не зважаючи на очевидну несправедливість судового рішення у цій справі, відсутність порушеного права у Степанової А.О. на момент розгляду справи в апеляційному суді,   суддя Вищого суду   відмовила у відкритті провадження у справі, протримавши у себе касаційну скаргу близько 4-ох місяців. При цьому таке питання, згідно з законодавством вирішується на протязі 3-ох днів з моменту отримання касаційної скарги. Фактично самоусунувшись від відправлення правосуддя у цій справі, суддя Попович О.В.  порушила конституційне право  учасників процесу на касаційний розгляд справи в суді. Також, слід зазначити, що  Вища ланка судової системи за своїми завданнями, професійним рівним, покликана  вирішувати складні і  надважкі питання правозастосування. З огляду на обставини цієї справи, питання правозастосування в ній є складним, і потребувало втручання та розгляду  вищого суду. Адже має місце очевидна несправедливість вирішення справи, в той час як завданням цивільного судочинства є справедливий розгляд справ.

Проте, чи може цікавити  таке незначне питання  окремих  носіїв судової влади вищої ланки? Проблеми маленьких світу цього  занадто дріб»язкові для такого великого масштабу. Аж настільки, що не вартують навіть уваги  колегії суддів Вищого суду.

Але хай це питання залишається риторичним.

А зараз час  повернутися до початку, до думок  пересічного громадянина, такого як ми з вами,  який  помирав з надією, що  залишає спадщину сім»ї…

Ницість і безпринципність, ось що характеризує сьогодні  багатьох носіїв влади, які творять свої справи кулуарно, завуальовано, прикриваючись неправдою.  І як хочеться, щоб світло освітило цю темряву, щоб прийшла правда…

Можливо, в когось  ця історія пробудить совість.

Роман Бойко

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *