Categories Новини

Алегоричні декларації

Відомий закарпатський майстер байки – поет Юрій Шип написав ще одну  правдиву гостровикривальну книжку “Байкостріл”, у якій знову продемонстрував свою щиру нелицемірну любов до ближнього, правди й справедливості та зневагу до багатоликих паразитів і нікчем у будь-яких суспільних середовищах. З них переконливо випливає думка, що Шипова байка олюднює світ. Задля цього безжалісно разить нелюдів та іншу нечисть гострими стрілами сарказку й іронії, товче замашною довбнею викривального гніву всіляку пазуристу звірину та повзаючу гидь.

Пропонуємо нашим читачам декілька творів із цього видання..

 ЗГУБНИЙ АПЕТИТ

Зайшов до Влади Ненажера

Із риком: – Ти мені давай

Усе, що є на світі, стерво,

Аж, ген, по самий небокрай!

– А що на то нам скажуть люди?

– На них, дурепо, не зважай!

Коли живою хочеш бути –

Чини, що чуєш. Поспішай!

І Влада кігті запустила,

Вчиняла здирства напролом…

Як Самодуру догодила –

Скипів народний гнів кругом:

Так на Прожеру покосився,

Що той в штани (свої ж) наклав,

Із хижим кодлом подавився

Добром, що з ним награбував.

* * *

У нашій байці доля правди

Про вади деспота і влади.

 

ДЕ ВОЖАК – ХИЖАК

Сірка обрали керівним Звірята у природі…

Тепер їм стрітися із ним лиш можна при нагоді,

Якщо трапляється така (коли кипить від злості),

То залишаються з Цапка лиш ріжечки та кості.

Той вождь з будь ким – не друг, Ведмедям пособляє.

Тому вже Оленів довкруг (Козуль також!) немає.

І виглядає в горах ліс, неначе погорілий,

Бо Сіроманець вже, як біс, у дебрях озвірілий.

На всіх, як той верблюд, плює та нищить благородних

Тому, що в лісі в нього є тьма Хижаків голодних…

Якщо іще той зверхник-Звір там трохи покерує,

То проспіває вітер з гір природі: Алілуя!

* * *

Так живеться всюди нині,

Де Хижак – вожак людині.

  

БАЙКА ДЛЯ ЗАДУМИ

Де ми тепер – було колись

Тваринне царство на Землі:

Дружити Звірі в нім зійшлись

Гуртом (і благородні й злі)…

Та ладили недовгий час…

Байкар це бачив… Хижаки

Розбій чинили – і не раз!

(Не тільки Рисі та Вовки).

На плач перетворили рай:

Без Бога, правди і ладý.

Зробили з краю куплерай*,

Наплодили у нім біду…

Укази і накази там

(Ба й навіть Лева дикий рев!)

Усякий Кровожер топтав

У долах, зворах, між дерев…

Як благородна Звірина

У тому царстві поспіль зникла,

То стала гризтись Хижина

Поміж собою дико (звикла ж!)…

Тлумив усіх і вся Ведмідь –

В лісах робив страшний погром:

Вовків позаперав у кліть.

Усіх пожер… А Лев – його…

Такий творивсь навколо жах,

Аж реготало, кажуть, зло,

Кісток багато у зубах

У лігві Левовім було…

А далі що? Скарав усіх

У тому царстві Господь Бог…

А й Лев… За свій великий гріх

Із голоду останнім здох.

* * *

Так трапляється у цьому

Світі з нами усіма…

Хто, задумаймось, у ньому:

Всі ми – я, ти, він, вона?..

__________

*Куплерай (діал.) – дім розпусти.

Юрій ШИП

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *